Демієлінізуючі захворювання

Поразка мієлінової оболонки нейронів спинного і мозку носить назву множинний чи розсіяний склероз. Це аутоімунне, достатньо складне і хронічне захворювання, яке вражає очні нерви, головний і спинний мозок, призводить до серйозних порушень внутрішніх органів і навіть до інвалідності. Досі невідома доведена на міжнародному медичному рівні причина розсіяного склерозу. Згідно зі статистичними даними, патологія здатна проявитися ще в дитячому віці та діагностуватися до 60 років. Основний вікова категорія, що піддається ризику захворіти на цю аутоімунну недугу знаходиться в межах від 20 до 45 років. Однак, виявлення хвороби на ранньому етапі надзвичайно важливо у плані попередження, профілактики демієлінізуючих загострень та перешкоджання прогресу патології. Розсіяний або множинний склероз – це гетерогенне, запальне та демієлінізуюче захворювання, етіологія якого відноситься до ЦНС (центральна нервова система) і виражається в ураженні білої речовини спинного та головного мозку. Простіше кажучи, це інвалідизуюча хвороба, що призводить до дисфункцій головного мозку, що вражає очні нерви, спинний мозок і суттєві фізичні зміни, що виробляє з організмом. Понад два з половиною мільйони людей серед тих, хто населяє нашу планету, мають діагноз розсіяний склероз. Протягом останніх десятиліть поширення цієї патології надзвичайно збільшилося. Фахівці називають такі чинники, що впливають ситуацію: збільшення тривалості життя пацієнтів із цим діагнозом, своєчасна діагностика, зростання кількості прецедентів із виявленням недуги на ранніх стадіях. Так, однозначні та точні причини розсіяного склерозу сучасній науці поки що невідомі. Поширена думка, що хвороба розвивається у тих, хто до неї схильний генетично, тобто фактично передається з покоління в покоління у спадок. У якийсь момент імунна система негативно реагує на певний зовнішній подразник (наприклад, на вірусну інфекцію) — замість знищити загрозливу для організму небезпеку, імунітет «нападає» на мієлінові оболонки нервових волокон, які виробляють мієлін. Таким чином розвивається спочатку гостре імуноопосередковане захворювання, яке згодом неминуче переростає у хронічне запалення. Як ми вже згадали, переважно, але не завжди, симптоми розсіяного склерозу виявляються в період від 20 до 40 років — і жінки, на жаль, хворіють частіше за чоловіків у два, а то й утричі. Спочатку, що особливо гірко усвідомлювати, симптоматика аутоімунної недуги протікає непомітно. Тому вкрай важливо при прояві первинних ознак звернутися до медичного центру, в якому практикують компетентні неврологи, невропатологи, здатні призначити ретельне обстеження та після комплексної діагностики призначити продумані терапевтичні заходи. Обов’язково зверніться до надійного медика, якщо виявили ранні ознаки розсіяного склерозу: хворобливі відчуття на спині, які поширюються в напрямку зверху донизу з переходом від верхніх до нижніх кінцівок та при нахилі голови вперед (симптом Лермітта); нестійкість, незібраність, нездатність утримати рівновагу; слабкість у руках та ногах, відсутність нормальної чутливості в кінцівках; роздвоєння предметів у той час, коли Ви на них дивитеся; погіршення або повна втрата зору одного ока, що супроводжується болючими відчуттями при русі очного яблука. Множинний склероз ніколи не розвивається за якимось стандартним сценарієм. Найбільш поширена форма недуги – рецидивуючий ремісійний розсіяний склероз (РРРС). За такої клінічної картини періоди ремісії, стабільності стану пацієнта чергуються з рецидивами, що виражаються в епізодах загострення недуги. Згодом у двох третин пацієнтів з РРРС розвивається вторинно-прогресуючий розсіяний склероз: за цієї форми незалежно від частоти рецидивів наростає інвалідизація хворого. Первинно-прогресивна форма патології відноситься приблизно до кожного десятого пацієнта. За такої клінічної картини ознаки хвороби проявляються поступово. Самопочуття погіршується плавно і невблаганно без ремісій та рецидивів. Така етіологія недуги надзвичайно ускладнює її діагностику. Сучасний підхід до обстеження та лікування розсіяного склерозу припускають симптоматичну терапію, усунення гострих повторів та нападів, прийом медикаментозних препаратів, що трансформують та модифікують перебіг хвороби. При скороченні прояву симптомів та ускладнень (порушення ходи, підвищена стомлюваність, спастичність, атаксія, загальна слабкість) застосовується симптоматична терапія. Кортикостероїди застосовують у великих дозах при рецидивах. Ефективність такого лікування є найвищою, якщо вона стартує протягом перших двох тижнів з початку загострення. Ацетат глатірамера, бета-інтерферони та інші імуномодулятори, а також моноклональ

Патології, протягом яких імунна система хворого сприймає власні органічні тканини як чужорідні та починає порушувати їх, називаються аутоімунні захворювання. За таких хвороб пошкоджуються цілі органічні системи людини, тому їх називають системними. До них належать ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, недуги щитовидної залози, цукровий діабет, хвороба Грейвса, псоріаз, васкуліт, розсіяний склероз, захворювання шкірного покриву та ШКТ (шлунково-кишковий тракт). При появі ознак захворювання для призначення оптимального обстеження необхідно звернутися до медичного центру, де після скрупульозної діагностики невролог, терапевт чи невропатолог призначить медикаментозну терапію, фізіотерапію чи оперативне лікування, якого вимагають виявлені аутоімунні захворювання.

Стан, коли особиста імунна система хворого викликає порушення у нервових сполуках периферичної нервової системи, називається синдром Гійєна Барре. На цю патологію хворіють переважно дорослі чоловіки. Більшість пацієнтів одужують навіть після досить тяжких форм СГБ. Хвороба несе небезпеку для життя і починається з поколювання в руках і на обличчі, які здатні перерости в параліч кінцівок та м’язів обличчя. Зафіксовано летальні наслідки, які спричинені порушеннями у роботі дихальних органів. Недуга часто виникає з урахуванням вірусної чи бактеріальної інфекції. Діагностується синдром Гійєна Барре на основі відстеження симптоматики, що проявляється, у тому числі, у вигляді втрати сухожильних рефлексів.

Одне з важких і небезпечних життя захворювань периферичної нервової системи, коли організм сам вражає свої власні нерви, зветься Гійєна Барре. Тяжкі кейси цієї недуги в клінічній практиці зустрічаються досить рідко, проте необхідно відразу ж звернутися до медичного центру при симптомі порушення рефлексів сухожиль, а також при поколюванні в руках та лицьових м’язах. Хвороба Гійєна Барре виникає на основі інфекції, яку привносять в організм бактерії та віруси. Діагностика досить утруднена, тому за найменших підозр потрібний професійний контроль кваліфікованих фахівців охорони здоров’я.

Центральна система нервів, нервових закінчень, відростків, що з головним і спинним мозком, називається ЦНС. Основним органічним завданням центральної нервової системи є рефлекторна діяльність – виконання і найскладніших, і найпростіших рефлексів. Таким чином регулюється робота всіх органічних систем – дихальної, серцево-судинної, вегетативної, ендокринної, а також опорного та рухового апарату.

У тій ситуації, коли людському організму не вистачає ферментизації, здатної в потрібному обсязі розщеплювати ліпіди жирів, складні ефіри та карбонові кислоти, виникає хвороба Краббе чи галактозилцерамідний ліпідоз. Хвороба Краббе чи як глобоїдно-клітинна лейкодистрофія – це дуже рідкісне захворювання, яке переважно має спадкову етіологію. Одним із найважчих проявів цієї патології є порушення мієлінових волокон нейронів головного мозку та інших сегментів вегетативної, периферичної та центральної нервових систем.

Центральна нервова система людини або ЦНС – це складна система нервових відростків і вузлів, які приводять у дію всю структуру рефлексів від найпростіших до найскладніших. Через периферичну нервову систему ЦНС пов’язана з усіма органами та органічними системами організму. Діяльність ЦНС забезпечує роботу рухового, опорного, дихального, серцево-судинного апаратів та ШКТ (шлунково-кишковий тракт), поєднуючи в один комплекс усі нервові імпульси, що передаються по волокнах від нейронів спинного та головного мозку.

Ушкодження мієлінових оболонок нервових каналів, що з’єднують спинний/головний мозок із ЦНС (центральна нервова система), називаються у медичній практиці демієлінізуючі захворювання. Пошкоджені канали не проводять імпульси з необхідною швидкістю, що зрештою неминуче призводить до неврологічним патологіям. Серед найбільш тяжких недуг згадаємо гострий дисеменований енцефаломієліт, оптиконевромієліт або хворобу Девіка, а також розсіяний склероз. На сьогоднішній день опрацьовано консервуюче лікування цих захворювань, спрямоване на стримування симптомів без можливості остаточно вилікувати пацієнтів.

Гліоз – це захворювання, що утворюється в головному мозку людини, коли нейроглії заміняють загиблі нейрони. Морфозичний процес заміщення загиблих клітин на гліальні елементи уражає людей, які досягли поважних років. Так, глиозу переважно схильна до вікової категорії населення 65+. Клітини білої речовини головного мозку, що неминуче відмирають у рамках процесу життєдіяльності, підтримують таким чином свою цілісність. Причини патології різноманітні. Найчастіше хвороба викликана різними недугами мозку або генетично передається у спадок із покоління до покоління. Будь-яке велике судинне ушкодження здатне викликати гліоз. Вогнище гліозу здатне з’явитися після закупорювання звичайної кровоносної судини. Загиблі довкола судини нейрони заміщені гліальними тканинами. Причиною гліозу може бути загострення недуги серцево-судинної системи. Гліоз нерідко виникає після таких подій, що травмують, як крововилив в мозок, інфаркт міокарда, ішемічний інсульт. Після вищеописаних подій необхідно вирушити до медичного центру та провести МРТ (магнітно-резонансна томографія) або КТ (комп’ютерна томографія) для виявлення патології на ранній стадії та своєчасного старту лікування.